1. Принципи формування архітектурних комплексів
2. Садово-паркове мистецтво
3. Культурно -мистецьки традиції
4. Соціально-побутове життя
5. Економічна модель садиби

        Запрошуємо музейних працівників до участі у конференції. Просимо інформувати своїх колег про цей захід та заохочувати їх до участі у конференції.

Контактні телефони:

0969633708 – Шевченко Інна

0975309389 – Шевченко Тарас

До 200 річчя від дня народження Василя Тарновського (старшого).

Качанівська земля здавна відома своїми славетними господарями, представниками славетного роду Тарновських, які на протязі фактично всього ХІХ ст. володіли цією перлиною садово-паркового мистецтва. Ця родина в історії ічнянського краю зіграла визначальну роль. Саме завдяки їм нашу землю відвідували і насолоджувалися ічнянською природою такі визначні представники науки, культури і мистецтва як Тарас Шевченко, Михайло Глінка, Микола Гоголь, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, брати Маковські Костянтин та Володимир та багато інших. Всіх їх імен і не злічити, бо альбом для почесних відвідувачів Качанівської садиби налічує на сьогодні більш ніж 600 автографів, з яких дешифровано близько половини. Та головне тут те, що всі ці люди прагнули до Качанівки не випадково. Всіх їх вабила можливість не лише відпочити у хлібосольних господарів, а й можливість творити, бо Качанівка має неперевершену мистецьку ауру, яка надихнула не одного митця на створення визначних шедеврів. В цьому аспекті виразно постає постать Михайла Глінки, який практично більш ніж за два з половиною місяці створив по суті все те, що зробило його прізвище невмирущим і до сьогодні: оперу «Руслан і Людмила», романси «Не щебечи соловейку» та «Гуде вітер вельми в полі», «Гімн господарю», який було присвячено власнику садиби Григорію Тарновському. І цей приклад з М.Глінкою не поодинокий. Цю творчу ауру господарі створювали десятиліттями своєю меценатською працею в культурно-мистецькому середовищі ХІХ ст. Тому приїхати до Качанівки прагнуло багато охочих, але отримували таку честь найкращі. Микола Костомаров – визначний історик ХІХ ст., відзначаючи виключну роль Качанівської садиби для освіченої інтелігенції в її творчих починаннях, називав її просто «Вирієм – куди злітається все вчене птаство».

Для додання новини або відео, потрібно натиснути на кнопку "Добавить новость", в полі "заголовок" ввести назву , в полі "категорія" обов'язково виділити роділ "ВІДЕО КОРИСТУВАЧІВ", і все!!!

Після модерації новини адміністрацією сайту, вона з'явиться у розділі ВІДЕО ПРО КАЧАНІВКУ

Василь  Тарновський-молодший – зберігач  українських народних традиції та звичаїв качанівської садиби.

Українська земля протягом декількох століть не мала своєї державності, але мала досить гарний і працьовитий народ. Взагалі, кожну народність відокремлюють та ідентифікують від іншої народності певні ознаки. До них належать: мова, звичаї, традиції і, що головне, самоусвідомлення себе як народу. Українська народність, не маючи своєї національної держави, ідентифікувала себе за мовною ознакою і звичаєвими традиціями. На кін. ХVІІІ ст. українські землі в складі Російської імперії, остаточно  втративши залишки своєї державності,  були включені до загальноімперського адміністративного устрою, українська козацька старшина прирівняна в правах до російського дворянства. Отримавши широкі економічні привілеї, українська козацька еліта остаточно відмовилась від традицій своїх предків, перестала бути носієм ідей української державотворчості. На поч. ХІХ ст. основним осередком української культури залишилося українське село з його консервативним світобаченням і досить міцними традиціям та звичаями минувшини. Але не всі українські дворянські роди забули історію свого походження. Протягом всього ХІХ ст., а особливо з другої половини, залишалась порівняно невелика група національно свідомих дворян-українців, які прагнули зберегти українську національну самобутність.

      Запитайте себе, коли востаннє ви відпочивали не лише тілом, а й душею. Багато хто і не згадає.  На моє особисте переконання душевний відпочинок більш важливий і сприяє кращому відновленню енергетики людини. Відповідно постає питання: де можна відпочити так, щоб забути про всі земні негаразди і хвилювання. На це питання дати  стверджувальну відповідь неможливо, бо кожен сам обирає собі місце і різновид відпочинку. Для мене особисто одним з таких місць є Тростянецький державний дендрологічний парк, що на Чернігівщині. Відвідавши його, ви одночасно поринете в історичне минуле та будете насолоджуватися яскравим світом флори і фауни, що досить широко представлена в дендропарку.

Існування сучасного дендрологічного парку в Тростянці досить тісно пов′язане з діяльністю славетного козацького роду Скоропадських, представники якого створили цей неперевершений зразок ландшафтно-паркового будівництва. Своїм корінням рід Скоропадських сягає середини ХVІІст. Представники цього роду вважають його засновником Федора Скоропадського, який був полковником у війську гетьмана Богдана Хмельницького. Той, в свою чергу, був уродженцем із Західної України. В одній із перших значних битв з польським коронним військом  під Жовтими Водами в 1648  Федір загинув. Опісля родина Скоропадських жила під Уманню, де син Федора, Ілля, ніби отримав посаду "генералного референдаря над тогобічною Україною", одружився з якоюсь княжною Чарторийською і мав від неї трьох синів: Івана (приблизно 1646-1722), Василя (рік народження невідомий - 1727) і Павла (рік народження невідомий - 1739). У середині 1670-х рр., коли Правобережна Україна страждала від турецько-татарських набігів, родина Скоропадських змушена була переселитися на лівий беріг Дніпра, але втратила під час переселення все майно та молодшого брата Павла, який потрапив у кримський полон (повернувся він лише на початку XVIIІ ст.), а також фамільні документи, що засвідчували шляхетне походження родини. Згадана інформація датована 1784 р., її подано до Новгород-Сіверської намісницької комісії з метою підтвердження шляхетського походження роду і внесення його до дворянських родословних книг, що вводилися російським урядом. Комісія своїм рішенням підтвердила шляхетне походження роду Скоропадських і занесла його до першої книги дворянства Російської імперії, прирівнявши його в правах з російським дворянством. Таким чином, рід Скоропадських в ієрархії дворянства  зайняв одне з найпривілейованіших місць.

        Цікаво, скільки потрібно часу, щоб забуті імена видатних людей минувшини були знані й шановані в сьогоденні? Напевно ще досить багато. Після жовтневого перевороту 1917 року про багатьох митців, меценатів, політичних діячів і всіх тих, хто не підходив під тип “совєтської” людини, було заборонено не тільки говорити, а й згадувати про них. А ті відомості, які й можна було знайти, були начисто спотворені радянською ідеологією. Серед таких забутих  імен слід згадати постать Павла Івановича Харитоненко, людини, яка зробила в рівнозначній мірі вагомий внесок у розвиток економічного потенціалу та мистецького життя  нашого краю на зламі ХІХ – ХХ ст.   Відтак характеристика цієї постаті вимагає переоцінки і розстановки нових акцентів в його діяльності.

 Прізвище українських Харитоненків стоїть в одному ряду з такими відомими в Російській імперії промисловцями, як Терещенки, Демидови, Ситіни. Але Харитоненки були відомі не лише як багаті і ділові люди, а й як колекціонери і меценати, покровителі розвитку освіти, науки, мистецтва, літератури.

      Важко знайти в Ічнянському районі підприємство, яке б протягом всього часу свого існування не тільки залишалось на плаву, а й посідало лідируючі позиції за обсягами виробленої і збутої продукції, створенню робочих місць.Не для кого не є таємницею, що сьогодні в районі реально прибутково працює три підприємства : Парафіївський цукровий завод, Ічнянський завод сухого молока та масла, Ічнянський спиртовий завод.. Ці підприємства являють собою не лише економічну опору нашого району, а й водночас це найбільші донори в місцеві бюджети, місце роботи багатьох наших земляків. З цього, нажаль не великого, переліку підприємств лідируючі позиції вже багато років посідає Парафіївський цукровий завод. Це  підпртємство має досить давню історію і протягом всього часу існування, за різної політичної, економічної ситуації в нашому краї не втрачало провідних традицій.

При різносторонньому вивченні козацької минувшини просто неохідно достименно вивчити речові джерела цього періоду. В свою чергу, їх зібрання формують колекції, які різняться за своїм кількісним і якісним складом. В даній дововіді автор хоче висвітлити значення та історичний шлях однієї з найкращих колекцій, яка коли-небудь збирались і формувалися на теренах українських земель. Мова піде про зібрання відомого мецената В.В.Тарновського-молодшого (1837 – 1899), який в своїй садибі «Качанівка», що на Чернігівщині, зібрав унікальну колекцію українських старожитностей.    

Ніжинська гімназія вищих наук була відкрита 4 вересня 1820 року на кошти канцлера Росії князя О.А. Безбородька та його брата
І.А.Безбородька. Навчальний корпус гімназії споруджувався протягом 1805 – 1817 р.р. в стилі класицизму за проектом А.І. Руска на околиці Ніжина – Магерках над річкою Остер (тепер це вже центр міста). Гімназія мала статус проміжного навчального закладу між університетами й губернськими гімназіями і користувалась особливими правами і привілегіями. На той час це був один з найпрестижніших навчальних закладів царської Росії.

Курс навчання був розрахований на 9 років з 3-ма відділеннями по 3 роки: нижче, середнє, вище. Гімназія давала енциклопедичну освіту. Вивчалися фізико-математичні, природні й гуманітарні науки. Багато уваги приділялось, так званим, політичним наукам: логіці, основам моральної філософії, природному, народному й державному праву, основам римського права та російському цивільному і кримінальному законодавству. Були в програмі також уроки закону Божого, малювання, фехтування, музики, співу і танців.

Микола Гоголь був одним з перших учнів нововідкритої гімназії. В матеріалах закладу зберігся запис: «Гоголь – Яновский, сын коллежского асессора Василия Афанасьевича Гоголь – Яновского, помещика Полтавской губернии повета Миргородского: поступил 1 мая 1821 года, выбыл 27 января 1828 года». Ще раніше до гімназії вступив Василь Тарновський, майбутній власник Качанівської садиби – 17 жовтня 1820 р. (вибув у 1826 р.). Разом з ними навчались відомі в майбутньому державні й політичні діячі, митці, письменники – доктор права П.Г.Редькін, драматург і письменник Н.В.Кукольник, поет-байкар Є.П.Гребінка, художник А.М.Мокрицький, поет-романтик В.М.Забіла з Борзнянського повіту, який згодом мав тісні зв’язки з Качанівкою та її господарями.

Меня манила ты и роскошью садов,
И ласковой душой хозяев-хлебосолов,
Я счастлив был среди твоих холмов и долов
В тени столетних лип, каштанов и дубов.
(Владимир Юрьев. Качановка. XIX ст.)

 Ми раді вітати Вас на оновленому сайті Національного історико-культурного заповідника «Качанівка»! Ця окраса України розташована на північному сході Чернігівщини в Ічнянському районі, на березі чарівної річки Смош. Відтепер Ви маєте змогу ознайомитись з історією та сучасністю одного з найбільших, найяскравіших взірців садибної архітектури, суголосний найкращим традиціям світового палацо-паркового мистецтва з любої точки світу за адресою http://kachanovka.com.ua !!!

       В розділі "Історія", Ви ознайомитесь з історією нашого заповідника, від часу його заснування, до теперішніх днів.
Розділ "Сучасність" містить в собі інформацію про сучасне становище Качанівки, про існуючі виставки та екскурсії.
В нашій  "фотогалереї" Ви знайдете чимало фотографій, до кожної з яких можна залишити свій коментар. Розділ "Інтерактив" містить у собі  Книгу відгуків , де кожний бажаючий може залишити свої враження від на шого сайту та від Качанівки, а також "форум", де можна обсудити ті чи інші питання з відвідувачами сайту та адміністрацією.
В розділі "Контакти" ви знайдете вичерпну інформацію про те як дістатися до Качанівки, наші поштову адресу, телефони та електронну пошту.

Бажаємо приємної прогулянки по сторінкам нашого сайту!